https://www.youtube.com/watch?v=SzdNuNj_OPQ
Мирє лукавыи, скорбьми исполнєнныи,
Коль ты нетвердыи, коль нєсовєршєнныи,
Коль суть не благи твои здѣ утѣхи,
Коль суть плачєвны радости и смѣхи.
Коль нєспокоины твои чєсть, богатство,
Вѣтръ, дымъ, ничто жє, всє нєпостоѧнство.
Цвѣтутъ в єдинъ часъ, в дрꙋгїи увѧдаютъ,
Днєсь на прєстолѣ, завтра низпадаютъ.
Гдѣ єсть, гордѧисѧ, Давидъ вопиѩшє,
Сє мимо идохъ — ужє тои нє бѧшє.
Мнѧтсѧ намъ сладки твои здѣ забавы,
Сластьми изнꙋрєнны сꙋть наши нравы.
Похоти смыслꙋ зрѣти препѧтствуютъ,
Горькоє сладкимъ быти показуютъ.
Въ высокихъ сꙋщи, всякъ въ мирѣ гордитсѧ,
Мнѧтъ жє богаты, что смєрть ихъ боитсѧ.
Что намъ въ богатствѣ, ащє смєрть царствꙋєтъ,
Инъ собираєтъ, дрꙋгои наслѣдꙋєтъ.
Что жъ намъ за польза ѿ чєсти бываєтъ,
Єгда смєрть ранги вєсьма прєзираєтъ.
Єдина оубо мысль бѣднымъ да будєтъ,
Какъ Сѫдїѧ въ тои страшныи дєнь прєбудєтъ
Спросѧтъ насъ, бѣдныхъ, тамъ вскорѣ ѿвѣта,
Почто тєрѧли всꙋє наша лѣта;